Назвати речі своїми іменами

У темряві простіше. У денному житті ми говоримо обтічно: на роботі — корпоративно, удома — ретельно, з батьками — заспокійливо. У кожному просторі свій словник, і кожен словник працює як фільтр між тим, що є, і тим, що промовляється. Це не погано — це просто спосіб виживання дорослої людини у складно влаштованому світі.

Але ось настає опівніч. Денний словник більше не потрібен. Потрібен інший — короткий, точний, без зворотів. І раптом виявляється, що людина сама з собою говорить зовсім не тими словами, якими розмовляє з усіма іншими.

Це стосується і бажань. Удень ми ввічливо називаємо їх «потребами» або зовсім не називаємо ніяк. Уночі можна сказати прямо. Без евфемізмів, без пояснень, без маркетингових формулювань.

Одеса — місто, в якому ця прямота дуже місцева. Тут ніхто не робить вигляд, що все життя дихає інтелектуальною розмовою. Тут пристойний чоловік у середу об одинадцятій вечора може зайти у розділ повії Одеси і не вважати себе ні лицеміром, ні дивним. Це просто частина дорослого життєвого словника — того словника, на який ніч дає нам право.

Каталог не вчить вас жодним словам. Він лише приймає те, як ви їх називаєте. Можна говорити «проститутки» — будуть проститутки. Можна «індивідуалки» — будуть індивідуалки. Можна жорсткіше — ніхто не здригнеться. Місто пережило кілька імперій, дві війни і десятки економічних циклів. Воно вміє приймати слова без оцінки.

Головне, що об'єднує всі ці слова — це спроба точно назвати конкретне бажання. Не розмивати його у загальному, не ховати в обтічному формулюванні. І саме в цій точності — половина свободи, яку людина отримує, зізнаючись собі вночі в тому, чого вона насправді хоче.

Уранці можна повернутися у денний словник. Але раз у якийсь час корисно сказати собі рівно те, що є. Без прикрас.